Тема “Я до тебе, мій краю, моя Кочубеївка, незрадливу любов крізь віки пронесу”
Мета: формування у школярів ціннісного ставлення до рідного краю, поглибити знання учнiв про с.Кочубеївку;
показати здобутки і втрати нашого села за цей період.
виховувати учнів в дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.
Обладнання: Мультимедійний проектор, настінний екран, ноутбук (комп’ютер), відео фрагменти «Там де ти живеш», роздатковий матеріал, настінна карта «Україна. Адміністративний поділ та історико-етнографічні землі», ілюстративний матеріал
Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.
Форма проведення уроку: урок-подорож.
Поняття:
Дати:
ХІД УРОКУ
Епіграф
У всіх людей одна святиня.
Куди не глянь, де не спитай,
Їм красить все їх рідний край…
Нема без кореня рослини,
А нас, людей , без Батьківщини.
І. Організаційний момент
Створення позитивної атмосфери
Вправа „Позитив” (3 хв.)
I Хід вправи.
Всі знають, що настрій, із яким починають будь-яку роботу, програмує майбутній результат. Учитель просить подумки повернутися у недалеке минуле і пригадати, який приємний випадок трапився із кожним учнем. Школярі за бажанням пригадують ті приємні моменти, які вони пережили, і проголошують їх на загал. Учитель пропонує оплесками подякувати один одному за відвертість.
2. Вправа „Очікування” (2 хв.)
I Хід вправи
Методом «Мікрофон» учні визначають те, про що вони сподіваються дізнатися, чому навчитися протягом роботи на уроці.
Учитель коротко акцентує увагу учнів на особливостях організації роботи на уроці.
ІІ . Актуалізація знань учнів
Учитель пропонує експрес-ситуацію: за півхвилини розповісти про рідне село.
Наприклад: Кочубеївка село Херсонської області, Високопільського району. Нашими сусідами є на заході – с. Микільське, на півночі – с. Пригір’я, на сході – c. Заградівка, на півдні – с. Орлове.
Отже, як не дивно, але учні зможуть переконатися, що півхвилини – це занадто мало часу, щоб розповісти про нашу Батьківщину. Тому наша подорож складатиметься із кількох сторінок.
ІІІ . Мотивація знань учнів
Повідомлення теми та мети уроку.
Пропоную вам здійснити невелику мандрівку місцями рідного краю –подорож рідним селом- Кочубеївкою. Мандрівка незвична: ми будемо переміщуватися у просторі і часі з допомогою сучасних інформаційних технологій, карти. Отож, вирушаємо. (уривок документального фыльму «Там де ти живеш»
ІV. Вивчення нового матеріалу
Формуємо просторові уміння
У ч и т е л ь (розповідь супроводжується показом на карті).
Ми народилися і живемо у чудовому мальовничому краї – на нашій славній Україні, на квітучій Херсонській землі, у прекрасному Високопільському районі, неповторному селі - Кочубеївка. Відстань від сільської ради до райценту - 38 км, відстань до обласного центру –150 км. Центральна садиба – с.Кочубеївка. До сільської ради входить три населенні пункти: с.Кочубеївка, с.Микільське, с.Світлівка .
Працюємо з поняттям
Землі в минулому належали власнику – поміщику В.П.Кочубею. Село засноване в 1873 році під назвою Тіге. І лише в 1915році отримало назву Кочубеївка. Отже, назва села походить від прізвища колишнього власника земель –пана Кочубея.
Працюємо з фотографіями (краса рідного села…)
Моя перлина Кочубеївка … Скільки спогадів зринає у нашій уяві при одному цьому слові. Золота і чарівна сторона. Земля рясно уквітчана зеленню. Село - це наша доля, яка випадає раз на віку, це наша мати, яку не обирають, це наша радість і пісня, які вічні на цій землі. Любіть рідну землю, плекайте і примножуйте її багатства, будьте гідними своєї Батьківщини!
. Слово вчителя
- Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де промайнуло її дитинство, дитинство з дивосвітом-казкою, з материнською ласкою у затишній батьківській оселі. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. То її велике «Я», з якого починається людина, родина, батьківщина і вся наша велична й неповторна у світі Україна. Тому епіграфом уроку я обрала слова(слайд2)
І сторінка З історії заселення( виступи учнів дослідників)(слайд3)
Село Тіге, № 8 / Кочубеївка / було засноване в 1873 році. Тіге було адміністративним центром Орлофської волості до складу якої входило 17 колоній . Площа складала 211 квадратних верств , дворів 491, жителів 3909. Аптека та мала лікарня була збудовані в 1877 році, в якій працював аптекарем Густав Гарвард, якого запросили тут працювати. Він знав декілька мов. Працюючи в Херсоні він з поштою приїжджав в наше село, збирав лікарські рослини на толоці між Блюменорть і Александркроне. Жив він у постоялому дворі, який називався «Банк». Цей будинок знесений у 1978 році.
На кошти сільської громади збудовано лікарню, яка працює по сьогоднішній час, пізніше було добудовано ще один корпус (поліклініку). В лікарні працював зубний кабінет, родильне відділення. В 1967 році в село приїздила онука Г.Густава Ельза.
В 1880р. збудували будинок, в якому навчали спеціалістів сільського господарства (агрономів, зоотехніків, механіків). За роки радянської влади будинок пристосували для відпочинку молоді, пізніше склад сільського споживчого товариства, тепер зерносклад. Село мало велику мельницю, почтовий офіс, банк, школу. В школі викладали на німецькій мові. Діти вчились читати, писати, рахувати, малювати. В школі була бібліотека. Всі школи підтримувались не тільки на місцевому рівні, також фінансувались Німеччиною «Допомагати німцям залишатися німцями». В 1885 році збудували сир завод. Він переробляв молоко на сир, сметану і основне варили голландський сир , який йшов на експорт за кордон. В 1905 році було збудовано млин, який так і не був пущений в дію, через Першу світову війну.
ІІ сторінка Історія трагедіїї німецького народу ( виступи учнів дослідників)(слайд4)
Багатство німецьких колоній, процвітання створених колоністами фабрик і заводів породжували почуття зависті і несправедливості. Чим заможнішими ставали колонії тим ворожіше до них відносились. Для колоністів 1871 –перший знак біди. Ліквідується комітет опіки. Всіх колоністів переводять в категорію селян-власників. Поширюються слухи про загальну військову повинність і меноніти втрачають спокій, для них нема нічого важливішого традиції: не носити зброю, не приймати участі у війні. Всі намагання отримати роз’яснення в імператора не мають успіху-розпочалась перша хвиля еміграції. Переселення проходило під контролем держави. Частина переселенців переїхала до Алтайського краю. В січні 1910р. була створена Орловська волость Керував- Я.Реймер ,який перед цим був старостою в Орлово-Заградівській менонітській волості Херсонської губернії на Україні.
Початком трагедії стала перша світова війна. Посилилась недовіра до німців-колоністів. Боячись масового шпіонажу їх почали переселяти до Росії, за рахунок колоністів.
В результаті антинімецьких компаній, які досягли свого апогею в 1915 році по відношенню ліквідації німецьких суспільств, конфіскації земель і майна колоністів пройшли корінні зміни в топоніміці німецьких волостей , коли всім населенним пунктам змінили назви на російські. Так 1915 році колонія Тіге перейменована в село Кочубеївка.
Радянська влада на території краю встановлювалася, як і по всій Україні тричі. Поряд з органами Тимчасового уряду – міською думою і земською управою діяла Рада робітничих і солдатських депутатів. Двовладдя мало місце і на місцях, де крім земських управлінь діяли нові органи влади – Ради , а також сільські і волосні комітети для вирішення земельних питань. До лютого 1918 року повітовий з’їзд Рад селянських депутатів прийняв рішення про встановлення в повіті Радянської влади. На місцях розпочалась ліквідація земських управ, продовольчих і земельних комітетів. Замість них вибирались Ради, при яких створювались відділи, які відали сільськогосподарськими питаннями .З березня 1919 року функції управління перейшли до революційних комітетів. Повітові волості, міські і сільські ревкоми як самостійні органи влади діяли паралельно або замість Рад і на відміну від них не вибирались, а призначались ревкомами, партійними організаціями. Заможні німецькі колонії, не приймали участі в громадянській війні, слугували для всіх воюючих сторін /центральна рада, дирекція більшовиків, білогвардійцям,повстанському загону Махна/ джерелом поповнення запасів продовольства і фуражу, часто були об’єктами відкритих грабунків. Група під керівництвом Нестора Махна тероризувала колонію в листопаді 1919 року в результаті чого 19чоловіків і жінок були замордовані,багато жінок і дівчат було згвалтовано. Зруйновано було 115 домів. І так відбулася друга хвиля еміграції до Канади.
В 1928-1929 роках в селі стали створюватись колективні господарства, пік колективізації прийшов на 1930 рік. До німецького населення, яке негативно відносилось до колективізації, почали активно застосовувати насильницькі і навіть репресивні аграрні перетворення, які проходили в умовах порушення законності, насилля і самоуправства.
Невирішеність земельного питання, переслідування за релігійні погляди, визвали в німців менонітів емігрантські настрої. Переважна більшість німців були арештовані і вислані. Церкви були закриті, переобладнані в клуби, дитячі кімнати, школи та зерносховища. Голод, розруха сприяла, переділ землі, закриття молитовних будинків сприяли еміграції в США і Канаду. Індустріалізація, колективізація країни сприяли посиленню тиску на німецьке населення Тисячі були вислані з України, тисячі померли в період голодомору. Потім в 1937 ,1938 роках відбувалися чистки Сталіна . Протягом 1941-1943 років велика кількість була вислана на схід, частина емігрує до Канади, Південної Америки.
ІІІ сторінка Велика Вітчизняна війна ( виступи учнів дослідників)(слайд5)
22 червня 1941 року гiтлерiвсъка Нiмеччина напала на СРСР. Високопілля війська залишили 16 серпня 1941року. 19 серпня залишили Кочубеївку. Наше село входило до Великоолександрівського району Миколаївської області.) Настали тяжкі часи окупації. 31941по1943роки Високопільський район входив до Александерштадтгебіт (адміністративна одиниця окупаційного режиму, яка включала населені пункти Великоолександрівського, Березнігуватівського, Нововоронцовського районів з центром у смт. Велика Олександрівка). Очолював Александрштадтгебіт гебіткомісар Шульце. Багато жителів району були нейтральними , частина служила окупаційній владі , частина стала на шлях опору та саботажу. Високопільський район перебував під окупацією 2роки 6 місяців 117 днів. 27 лютого розпочалося звільнення. Після успішного здійснення Нікопольсько-Криворізької наступальної операції розпочалося визволення нашого краю від німецько - фашистських загарбників. Село Кочубеївка визволено 8 березня 1944 року. За визволення села полягло 64 чоловік, за визволення с. Микілького-10 чоловік 72 жителя села нагородженні орденами і медалями за героїзм в роки війни. Все далі в історію відходять жорстокі битви Великої Вітчизняної війни, в яких наш народ проявив справді героїчну мужність, відстояв честь і незалежність Батьківщини. Уже давно на місці руїн і попелищ виросли світлі квартали міст і сіл, нові заводи і фабрики, здається, ніщо не нагадує про війну. Але ніколи не будуть забуті імена тих, хто в тяжкий для нашої країни час здійснив неповторні подвиги, хто не пощадив самого життя, заради щастя нинішніх поколінь В 1956 році збудовано стелу на якій висіченні прізвища воїнів загиблих в боях за визволення села. В 1960 році збудовано пам'ятник. Я знаю, що пройдуть роки, змінюватимуться люди, покоління і настане той час, коли зовсім не залишиться живих свідків того страшного лихоліття, але я впевнена, залишиться пам’ять про них, про їхні подвиги, про ту жорстоку і бездушну війну, яка забрала життя мільйонів людей, принесла лихо і горе на нашу українську землю.
ІV cторінка Сьогодення ( виступи учнів дослідників)(слайд6)
Після завершення війни завдяки ентузіазму та працелюбства жителів села розпочата відбудова . Створено колгосп на чолі з Лісоволом Р. П / перший голова колгоспу/. Розпочала діяти сільська рада, перший голова Прядко Н.В. Організовано роботу Кочубеївського споживчого товариства /діє 5 магазинів, кафе з їдальнею. Починає працювати пекарня, яка забезпечує хлібобулочними виробами Високопільський район. Функціонує сир завод, продукти якого експортують за рубіж.
Функціонує КЗ «Кочубеївська ЗОШ І-ІІІ ступенів». Навіть в роки Великої Вітчизняної війни школа, побудована німцями-менонітами, не припиняла своєї роботи . В 1957 році була відрита 8 річна школа. В 1964 році введено в дію новий корпус Кочубеївської середньої школи, де на даний час навчається 115 дітей, викладає 17 вчителів.
В 1975 році відкрито новий сільський Будинок культури на 360 місць та сільська бібліотека, яка налічує понад 25тис різної літератури.
В 1975 році відкрито новий дитячий садок на 120 місць, на даний час дитячий садочок «Малятко» відвідує 18дітей, обслуговує персонал в складі 5 чоловік.
Добудовано в селі вулиці Ювілейна , Арташатська .
Збудовано в 1980 році адміністративний будинок (на даний час Кочубеївська сільська рада) та пришкільний інтернат, який на превеликий жаль не зберігся .
Заасфальтовано вулицю Ювілейну в 1984 році, вулицю Арташатську в 1992 році.
В 1994 році за активної ініціативи голови колгоспу Чапленка А.І розпочато газифікацію села. Протягом 1994-1996 років в більшість будинків жителів села проведено блакитне паливо. Також впродовж чотирьох років газифіковано вулиці села, школу, дільничну лікарню, аптеку, дитячий садок.
В селі Кочубеївка церква існувала з часу заснування села, але нажаль до наших днів не збереглась . В селі Микільське збереглась до сьогодення.Село квітло, розбудовувалось і з’явилась в людей величезна потреба в будівництві нової церкви. Тому в центрі села, при сільській дорозі, у 1992р. стараннями селян в старенькому і малому приміщенні тимчасово розташувалася церквушечка . Поруч стояв великий німецький будинок, з якого потрібно відбудувати храм . Споруда мурована , прямокутна в плані, зального типу з внутрішньо виділеним олтарем і притвором. Зовнішні стіни розписані, неначе, писанка . Розписувати храм та виготовити іконостас згодився місцевий художник, який все своє вміння і любов переніс на ікони . Ще одна своєрідна особливість Кочубеївської церкви - це насиченість інтер’єру багатством вишивок у формі ікон, рушників та обрисів.
В 1998 році приміщення бані було перебудоване в пекарню, для забезпечення хлібом жителів Кочубеївської сільської ради. Пізніше після розпаду КСП ім. Ілліча пекарню викупило тов « Дніпрянка», але жителі села можуть купити хліб для власних потреб.
В селі Кочубеївка з 2006 року існує приватний музей Сакари Ю.К. Сакара Ю.К - людина, яка закохана в історію свого краю. Почав збирати матеріали, навчаючись ще в 1 класі з 1963року. Це стало його хоббі. В 2006 році остаточно оформив музей. Всі експонати поділено на експозиції. В музеї представлена виставка сільськогосподарського знаряддя довоєнних років, експонати років Великої Вітчизняної війни, матеріали історії села та документи про діяльність колгоспу імені Ілліча. Зібрано багато матеріалів старовинної кераміки, різноманітних пляшок, черепиці. Сакара Ю.К співпрацює з музеями м. Кривий Ріг, м. Нікополь, смт. Широке.
29 березня 2006 року підписано Меморандум про взаємопорозуміння між громадою с. Кочубеївка в особі сільського голови Кочубеївської сільської ради Дударь І.І. та представником УФСІ згідно якого затверджено Мікропроект № 8-65-18-008“Полегшення доступу жителів села Кочубеївка до якісної питної води “ Остаточно спорудженна башня в 2008 році, вода почала подаватися в будинки жителів села. Глибина свердловини сягає 182метрів.В 2010році водогін підведено до жителів ще двох сіл сільської ради:Світлівка та Микільське. Це єдина башня в Високопільському районі, що забезпечує безперебійну, постійну, щогодину подачу води та забезпечує безперебійною подачею води три населенні пункти сільської ради – села Кочубеївку, Микільське, Світлівку.
V. Систематизація й узагальнення знань
Вправа Погляд у майбутнє.
Чи вірите ви, що наше село, Херсонщина буде процвітати? Що, на вашу думку, для цього необхідно?
– Як ви розумієте вислів: «Держава будується не в майбутньому, а сьогодні»?
Поміркуйте, а яким може бути ваш внесок у процвітання Херсонщини, села сьогодні.
Для чого народжується людина? Звичайно, для того, щоб просто жити на цій землі: любити життя, свою країну, свою родину, працювати, творити добро, примножувати красу життя, кохати, тобто жити по-людськи. У чому сенс існування людини? Гадаю в створенні доброчинності, порядності, людяності, милосердя.
«Людина – це звучить гордо!» І не забариться той час, що ми будемо гордитися своєю Батьківщиною, своїм селом пам’ятаючи про те, що кожний сам творить себе, своє майбутнє, розбудовуючи державу для нащадків.(слайд7)
VI. Перевірка нових знань
Давайте створимо «Скриньку», яку будемо поповнювати новими знаннями і, за потреби, користуватися вже набутими вміннями, які набудемо в ході роботи над майбутнім проектом.
Вправа „Скринька”.
I Хід вправи
Кожний учень має сказати „Я кладу у скриньку ...” і називає те, що він взяв для себе від сьогоднішнього заняття, які думки викликав опрацьований матеріал, чи хотілося б йому продовжувати досліджувати дану тему.
VII. Домашнє завдання
Основний рівень: продумати та схематизувати регіональний маршрут-путівник «Стежками рідного краю».(слайд8-9)
Творчий рівень: написати твір «Історія Малої Батьківщини невід’ємна складова загальної історії народу»
|